|
|
Архів новин24.10.2017 Вчені на чолі з Домініком Краусом з Центру ім. Гельмгольца Дрезден-Россендорфа у Німеччині відтворили умови, що підтримуються всередині крижаних гігантів Сонячної системи, та вперше спостерігали алмазний дощ. Під дією екстремально високого тиску водень і вуглець в надрах таких планет стискаються, формуючи тверді алмази, які повільно занурюються всередину планети. Перебіг цих процесів вже давно передбачався на глибині близько 8000 км під поверхнями Урана і Нептуна, однак успішні експериментальні результати після відтворення відповідних умов за допомогою генерації ударних хвиль в полістиролі з використанням потужного оптичного лазерного інструмента Matter in Extreme Conditions (MEC) Національної прискорювальної лабораторії SLAC Міністерства енергетики США отримані вперше. В ході експерименту вчені змогли побачити що майже кожен атом вуглецю з пластика увійшов до складу невеликих структур з кристалічною решіткою алмаза розміром кілька нанометрів. На Урані і Нептуні такі алмази будуть значно більшими і важитимуть кілька мільйонів карат. Протягом багатьох тисяч років вони занурюються в глибини крижаних гігантів і наразі, ймовірно, сформували товсті шари навколо ядер цих планет. 24.10.2017 Французькі та американські геофізики допустили існування снігових буревіїв на Марсі. Згідно з дослідженням вчених, сніг утворюється після заходу Сонця з хмар на висоті 10-20 км. Після настання темряви температура всередині них знижується в середньму на 4 °C, в результаті чого атмосферні утворення опускаються вниз і змішуються з висхідними теплішими атмосферними потоками. Приблизно о 2 годині ночі за місцевим часом швидкість вітру на Марсі може досягати 10 м/с, при цьому потоки несуть із собою частинки водяного льоду. Замороженим часткам потрібно всього 5-10 хв щоб впасти на висоту 1-2 км. Саме така висока швидкість переміщення снігу може бути однією з причин швидкої втрати води атмосферою стародавнього Марса. Снігові бурі можуть становити небезпеку для посадки космічних апаратів на поверхню планети. Вперше сліди снігу на Марсі були виявлені місією Phoenix у 2008 році. 24.10.2017 Завідуючий відділенням астрономії Гарвардського університету Абрахам Лоеб і його колега Манасві Лінгам з США оцінили терміни виникнення руйнівного для людської цивілізації суперспалаху на Сонці. За оцінками вчених, суперспалахи, в результаті яких Сонце викидає в навколишній простір порядку 1034 ерг, відбуваються з періодичністю в 2000 років. Востаннє аналогічне явище відбулося в 775 році, отже його повторення очікується приблизно через 750 років. Дослідники вважають що ризик від спалахів недооцінений і людство може стати свідком їх настання, що приведе до руйнівних економічних і технологічних втрат. За нижню межу, що відповідає за мінімальну шкоду для екосистеми Землі, проте призводить до значних втрат для створеної людиною інфраструктури, вчені взяли 2×1034 ерг, в той час як енергія сонячних суперспалахів може сягнути 6×1036 ерг. У 1859 році геомагнітна буря спричинила вихід з ладу телеграфних систем, а полярні сяйва спостерігалися навіть у приекваторіальних регіонах планети. Найбільшу небезпеку сонячні суперспалахи становлять для озонового шару, який захищає біосферу від ультрафіолетового випромінювання. Надлишкова радіація призводить до перегріву приповерхневих шарів атмосфери, пригнічення фотосинтезуючих організмів і деградації ДНК. 22.10.2017 Міжнародна група астрономів з’ясувала що блукаючий білий карлик LP 40-365 є залишком наднової типу Ia. Спалах від вибуху наднової відіграв роль гармати і ударними хвилями розігнав об’єкт до високої швидкості. 22.10.2017 3122 Флоренс, найбільший астероїд в рамках систематичних спостережень NASA за потенційно небезпечними навколопланетними об’єктами, що розпочалися наприкінці 1980-х років, наблизився до Землі 1 вересня на відстань 7 066 600 км, що складає 18 відстаней від Землі до Місяця. У діаметрі астероїд сягає 4,9 км та володіє двома супутниками діаметром 100-300 м, що обертаються навколо астероїда з періодами близько 8 та 22-27 год відповідно. Раніше об’єкт зближувався із Землею у 1890 році, але був виявлений лише у 1981, причому супутники були виявлені лише під час нещодавнього наближення за допомогою радіоспостереження в обсерваторії Аресібо. 22.10.2017 Група вчених з Університету Джона Хопкінса в США після аналізу даних з орбітального апарату Mars Odyssey виявила велику кількість води у вигляді льоду під поверхнею Марса поблизу екватора. Оскільки Mars Odyssey знаходиться на висоті близько 4000 км над поверхнею червоної планети, він не може безпосередньо визначити кількість води в ґрунті, проте він реєструє нейтрони, утворені внаслідок зіткнення космічних променів з воднем, який входить до складу води. Це дозволило виявити лід у полярних областях Марса ще в 2002 році, при цьому вважалося що на екваторі він би швидко випарувався. Однак після реконструкції карти залягання води на основі даних апарату за допомогою нових статистичних методів з’ясувалося що лід також знаходиться в більш теплих областях планети. Вчені пояснюють це нахилом вісі обертання Марса під іншим кутом кілька мільйонів років тому, в результаті чого на екваторі накопичилася велика кількість льоду. 22.10.2017 Астрофізик Френк Дрейк, відомий завдяки запропонованому ним рівнянню Дрейка для оцінки числа високорозвинених цивілізацій у Всесвіті, вважає карти на станціях Voyager загрозою людству. Саме Дрейк запропонував використовувати відстані між Сонцем і пульсарами для складання карти з місцем розташування нашого світила. За словами науковця, у 1970-і роки вчені не знали наскільки багато схожих на Землю планет міститься в Чумацькому Шляху, проте вірогідність що станції Voyager будуть помічені інопланетянами він вважає вкрай малою, оскільки апарати не націлені на найближчі зірки. Станція Voyager 1 була запущена 5 вересня 1977 року і, пролетівши повз Юпітер і Сатурн, наразі віддалилася на відстань близько 21 млрд км від Землі, а через 40 000 років після припинення функціонування вона пройде на відстані 1,6 світлового року від зірки Gliese 445 у сузір’ї Жирафа. Станція Voyager 2 стартувала 20 серпня 1977 року і, минувши Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун, вже віддалилася на 17 млрд км від нашої планети. Через 40 000 років апарат пролетить повз зірку Ross 248 на відстані 1,7 світлового року. 22.10.2017 Астрономи вперше в найдрібніших подробицях спостерігали вибух віддаленої на 55 млн світлових років наднової типу Ia (білого карлика) SN 2017cbv в галактиці NGC 5643 з подальшим бомбардуванням прилеглої зірки-компаньйона радіусом в 20 радіусів Сонця викинутим в результаті вибуху матеріалом. Внаслідок цього катаклізму виникло характерне блакитне світіння, особливо інтенсивне в ультрафіолеті. 22.10.2017 Група вчених NASA під керівництвом Адама Бюргасса з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, США, виявила що планетна система TRAPPIST-1, яка складається з 7 планет розміром із Землю і віддалена на 40 світлових років, старша за Сонячну систему. Згідно з оцінками дослідників, що ґрунтуються на аналізі швидкості орбітального руху зірки навколо центру Чумацького Шляху (старі зірки рухаються швидше), хімічного складу атмосфери зірки та частоти виникнення спалахів на її поверхні, вік надхолодної карликової зірки TRAPPIST-1 становить від 5,4 до 9,8 млрд років, в той час як вік Сонячної системи складає 4,5 млрд років. При цьому усі 7 планет системи TRAPPIST-1 знаходяться в приливному захопленні по відношенню до зірки, що спричиняє відсутність зміни дня і ночі на їх поверхні, а 3 з них знаходяться в населеній зоні. 22.10.2017 22.10.2017 Міжнародна група астрономів виявила що навколо віддаленої від Землі на 12 світлових років зірки Тау Кита обертаються 4 планети земного типу, дві з яких є суперземлями з масами 1,7 маси Землі та знаходяться в зоні населеності, сприятливій для існування на їхніх поверхнях води. Відкрита система є більш сприятливою для життя ніж TRAPPIST-1, оскільки Тау Кита не є червоним карликом, а схожа на Сонце, проте знайдені планети швидше за все піддаються інтенсивному бомбардуванню астероїдами і кометами через диск з масивних уламків, що оточує зірку. 22.10.2017 Астрономи з Університетського коледжу Лондона дійшли висновку що кількість чорних дір в Чумацькому Шляху може становити кілька десятків мільйонів, що значно більше ніж очікувалося раніше. За допомогою Laser Interferometer Gravitational-Wave Observatory (LIGO) вчені виявили хвилі простору-часу з боку далекого зіткнення чорних дір масами приблизно 30 мас Сонця кожна. Згідно з даними теоретичного дослідження, у великих галактиках з високим вмістом елементів важче гелію зірки встигають втрачати значну кількість маси протягом свого життєвого циклу, і після вибуху наднової залишають після себе невеликі чорні діри сонячної маси. У менших за розмірами карликових галактиках формуються великі зірки з низьким вмістом металів, які не встигають втратити багато маси до кінця життєвого циклу, залишаючи після вибуху відносно великі чорні діри, подібні до тих що були зареєстровані LIGO. 22.10.2017 Фізики з Брукхейвенської національної лабораторії, США, створили субатомні вихори, найшвидші з відомих у Всесвіті. Для цього вони відтворили умови, що виникли відразу після Великого Вибуху, отримавши кварк-глюонну плазму — особливий стан ядерної речовини у вигляді рідини з кварків, антикварків і глюонів. Вона утворюється при високій щільності і температурі та є аналогом звичайної плазми, але не на рівні атомів, а на рівні адронів — нейтронів і протонів. Вважається що кварк-глюонна плазма виникла в перші митті після Великого Вибуху і проіснувала мільярдні частки секунди. Фізики отримали плазму завдяки релятивістському коллайдеру важких іонів (RHIC), розігнавши ядра атомів золота до субсвітлової швидкості та зіштовхнувши їх між собою, при цьому утворилася рідина з кварків і глюонів, нагріта до 3,9-5,6 трлн °C. Вихор всередині плазми обертається швидше за велетенські атмосферні вихори на Юпітері та квантові вихори, створені в охолодженому майже до абсолютного нуля рідкому гелії. 21.10.2017 Група астрономів на чолі з Хав’єром Лоренцо з Університету Аліканте в Іспанії виявила що подвійна зоряна система HD 64315 насправді має більш складну будову ніж вважалося раніше. У новому дослідженні вчені показали що система HD 64315, яка розташована на відстані 16 000 світлових років від Сонячної системи та є головним джерелом іонізації в області H II туманності Sh2-311 нашої галактики, включає принаймі дві подвійні системи, що складаються з масивних зірок. Проаналізувавши 50 спектрів з високою роздільною здатністю, знятих для цієї системи, та отримані за допомогою All Sky Automated Survey і з каталогу Hipparcos дані, дослідники з’ясували що в систему входить не менше 4 зірок, які утворюють дві подвійні зоряні системи. Одна з них є затемненою подвійною HD 64315 BaBb з масами зірок близько 15 мас Сонця, інша — дуже яскравою системою HD 64315 AaAb з масами зіркових компонент близько 30 мас Сонця. Відстань між цими системами близько 500 а. о. 12.10.2017 Керівник місії New Horizons Алан Стерн вважає що транснептуновий об’єкт з поясу Койпера 2014 MU69, до якого зонд „Нові горизонти” вирушив після дослідження Плутона та має прибути у січні 2019 року, є двома схожими на Фобос або Деймос астероїдами діаметром 15-20 км, що взаємно обертаються у вигляді подвійної планети. Проте не виключено що 2014 MU69 є двома „зліпленими” астероїдами, що мають аналогічну кометі Чурюмова-Герасименко форму, тому астрономи сподіваються визначити чим же насправді є цей об’єкт в ході подальших спостережень. 12.10.2017 Вчені з Ексетерського університету в Великобританії виявили присутність води в атмосфері віддаленого на 900 світлових років від Землі гарячого юпітера WASP-121 b. За масою і розмірами ця екзопланета перевершує Юпітер, а один оберт навколо зірки триває 1,3 доби. В умовах значної близькості до своєї зірки атмосфера планети нагрівається до 2500 °C, внаслідок чого молекули води починають випромінювати інфрачервоне світло, а залізо перебуває у вигляді газу. Присутність води вказує на наявність у WASP-121 b стратосфери — частини атмосфери, що поглинає ультрафіолетове випромінювання та призводить до її додаткового нагрівання на 1000 °C. Вчені вважають що поглинання ультрафіолету в атмосфері екзопланети забезпечує оксид ванадію або оксид титану, які також наявні у коричневих карликів. 12.10.2017 Чізу Като та Фредерік Муанье з Французького університетського інституту в результаті дослідження ізотопів галію з місячних зразків виявили нові свідчення випаровування порід у минулому Місяця. Згідно з найбільш популярною на сьогодні теорією, яка базується на аналізі зразків місячних порід і ґрунту, Місяць утворився з уламків зіткнення Землі з великим небесним тілом, проте кількості деяких ізотопів, особливо легких, не збігаються з кількостями цих ізотопів в речовині нашої планети. Це означає що або речовина Місяця має інше походження, або ж первинний ізотопний склад речовини супутника змінився вже після завершення його формування, до чого й схиляються Като і Муанье. Вони вважають що легкі ізотопи ряду елементів випаровувались в космос з рідкої магми, яка вкривала всю поверхню поки Місяць не встиг охолонути, інтенсивніше за більш важкі, що добре узгоджується з кількостями ізотопів галію в місячних зразках. 12.10.2017 Згідно з новим дослідженням, здійсненим міжнародною групою астрономів, ядро Сонця обертається приблизно в 4 рази швидше за його поверхню. Раніше ж вчені вважали що вони рухаються з однаковою швидкістю. У новому дослідженні вчені вивчали рух поверхневих акустичних хвиль всередині Сонця, що проникають до ядра зірки і взаємодіють з гравітаційними хвилями, причому швидкість обертання ядра впливає на цю взаємодію і визначає тривалість перебування акустичної хвилі всередині Сонця, дозволяючи вченим визначити швидкість обертання ядра. Співавтор дослідження Роджер Ульріх, почесний професор астрономії Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, США, найбільш вірогідним поясненням виявленого факту вважає збереження високої швидкості обертання ядра з часів формування Сонця, яке відбулося близько 4,6 млрд років тому, та уповільнення обертання зовнішньої частини зірки внаслідок взаємодії з сонячним вітром. 12.10.2017 Вчені на чолі з Юном Янгом з Пекінського університету, КНР, з’ясували що без достатньої кількості парникових газів поверхні подібних до молодої Землі планет, що перебувають в зоні населеності та мають багаті запаси води, дуже швидко перегрівалися під дією потужного випромінювання своєї зірки, через що існування води в рідкій формі було б вельми нетривалим і недостатнім для зародження життя. На Землі парникові гази утворилися в результаті вулканічної діяльності в крижаний період її еволюції, зробивши її практично унікальною. Вчені припускають що екзопланети навколо подібних Сонцю зірок у своїй еволюції проходять фазу, в якій поверхня планети стає багата водою — це мало б відбуватися коли молода тьмяна зірка з крижаною планетою на кшталт ранньої Землі починала розігріватися, переходячи в фазу сонцеподібної зірки, і розплавляла лід у складі речовини планети, що перебуває в зоні населеності, однак нещодавнє дослідження показало що пошуки позаземного життя у Всесвіті можуть виявитися значно складнішими ніж вважалося раніше. 12.10.2017 Група китайських вчених із використанням найпродуктивнішого суперкомп’ютера з TOP500 Sunway TaihuLight, що складається з 10 млн процесорних ядер і має продуктивність 93 петафлопс та пікову продуктивність 125,43 петафлопс, створила найбільшу віртуальну модель Всесвіту, відтворивши народження і раннє розширення Всесвіту протягом десятків млн років після Великого Вибуху. Провідний автор дослідження Гао Лян повідомив що симуляція тривала трохи більше години, проте результат виявився в 5 разів більшим за модель астрофізиків з Цюріхського університету, створену в червні на протязі 80 годин. |
