|
|
Архів новин30.10.2017 Канадські та американські вчені виявили ознаки можливої наявності життя на стародавньому Марсі. На думку вчених, на існування в минулому придатних умов для життя вказує виявлений Curiosity підвищений вміст цинку і германію в деяких районах червоної планети, наприклад їхня концентрація поблизу кратера Гейла у 10-100 разів перевищує аналогічні показники для решти марсіанської поверхні. Це свідчить про високу гідротермальну активність, що існувала на планеті. Кратер Гейла діаметром більше 150 км і віком 3,5 млрд років вкритий безліччю осадових порід, що зазнали ерозії, а найбільш глибокі частини кратера в давнину були заповнені водою. У центрі кратера розташовується гора Шарп (Еоліда) висотою близько 5,5 км. Екстремальні гідротермальні джерела на Землі, також багаті цинком і германієм, служать життєвим середовищем для примітивних мікроорганізмів. Вчені припускають що аналогічні істоти могли жити на Марсі в минулому і не виключають можливості виявлення слідів їхньої життєдіяльності. 30.10.2017 Астрономи з Чилі та Німеччини за допомогою інтерферометра Very Large Telescope отримали зображення Антареса — віддаленого від Землі на 555 світлових років та більшого за Сонце в 883 рази червоного надгіганта в сузір’ї Скорпіона. Це дозволило виявити скупчення газу, що переміщуються зі швидкістю 20 км/с та огортають зірку шаром товщиною 0,7 її радіуса. Подібні структури були виявлені і у Бетельгейзе — червоного надгіганта в сузір’ї Оріона. Антарес настільки великий, що перебуваючи на місці Сонця він би сягнув орбіти Марса. 30.10.2017 Колумбійські вчені пояснили зміни світимості розташованої на відстані 1480 світлових років від Землі зірки KIC 8462852 в сузір’ї Лебедя наявністю схожої на Сатурн екзопланети з кільцями на її орбіті. За розрахунками вчених, кільця такої планети розсіюють світло зірки, що спостерігається астрономами на Землі як зміни її яскравості, які залежать від положення кільцевої системи гіпотетичної екзопланети на диску світила. Вчені припускають що за масою планета схожа на Нептун, проте вона розташована вдесятеро ближче до своєї зірки ніж Земля до Сонця. Розрахунки вчених показують що KIC 8462852, яка за розмірами і масою перевершує Сонце в 1,5 рази, поглине кільця небесного тіла, а видимі зміни в яскравості зірки будуть помітними протягом декількох років після цього. 24.10.2017 Астрономи на чолі з Олександром Шапіро з Інституту досліджень Сонячної системи суспільства Макса Планка у Німеччині запропонували модель, яка описує флуктуації яскравості Сонця лише за допомогою двох явищ: конвективних гарячих потоків плазми, що підіймаються з глибин зірки та утворюють зони підвищеної яскравості в місцях їх виходу на поверхню в порівнянні з більш холодними та тьмяними масами, які перебували на поверхні протягом тривалого часу, і магнітних полів на поверхні, які в період підвищеної магнітної активності поверхні зірки утворюють темні плями. Спільною дією цих двох чинників можна пояснити всі спостережувані на сьогодні зміни яскравості Сонця на всіх часових масштабах. Дослідження флуктуацій яскравості зірки може спростити пошуки екзопланет методом транзитної фотометрії. 24.10.2017 Американська корпорація Lockheed Martin і NASA успішно провели ключові випробування багаторазового пілотованого корабля Orion, призначеного для відправки астронавтів до Місяця і Марса. В ході тестів була перевірена працездатність головних електронних систем корабля, зокрема бортові блок живлення і комп’ютер, а також встановлене на них програмне забезпечення. Всього було випробувано 55 компонентів, до яких протягом 2-3 місяців приєднають близько 400 кабелів. Orion складається з двох модулів: командного і сервісного. Перший спроектовано американською стороною, розробкою другого займається Європейське космічне агенство. За дизайном Orion нагадує апарати Mercury та Apollo, що використовувались США до 1970-х років, проте він більший і потужніший за них. Загальна маса Orion перевищує 20 т, висота вантажного модуля конусоподібної форми більше 3 м, діаметр основи — близько 5 м. Orion здатний брати на борт до 6 астронавтів, обсяг його житлового простору становить приблизно 9 м3. На створення корабля вже витрачено близько $ 14 млрд. Перший політ Orion відбувся 5 грудня 2014 року, при цьому корабель відійшов від Землі на відстань 5800 км і перетнув радіаційний пояс планети. Вдруге тестовий старт, також в безпілотному режимі, відбудеться у 2019 році, в ході якого апарат має облетіти Місяць. Запуск з екіпажем планується здійснити у 2021, а відправку людини до Марса — у 2030-х роках. 24.10.2017 Вчені з Інституту океанографії імені Скріппса Каліфорнійського університету в Сан-Дієго у США на чолі з геохіміком Джеймсом Деєм вважають що в давнину Місяць глибоко в надрах був дуже сухим. Проаналізувавши склад рожевого місячного каменя, доставленого на Землю астронавтами місії Apollo в 1970-х роках, дослідники дійшли висновку що іржа на камені збагачена легкими ізотопами цинку. Це добре узгоджується з гіпотезою гарячого Місяця, на поверхні якого цинк знаходився в рідкому стані, збагачений важкими ізотопами, а в атмосфері був присутній у вигляді пари, збагаченій легкими ізотопами, які під час охолодження супутника сконденсувались на поверхні. Дослідження Дея суперечить нещодавньому дослідженню вчених з Браунівського університету в США, в якому доводиться що аналіз виявлених на поверхні Місяця покладів скла вказує на його „вологе” минуле. Сам Дей скептично відноситься до цих результатів і має намір незабаром вивчити ці поклади скла. 24.10.2017 Вчені на чолі з Домініком Краусом з Центру ім. Гельмгольца Дрезден-Россендорфа у Німеччині відтворили умови, що підтримуються всередині крижаних гігантів Сонячної системи, та вперше спостерігали алмазний дощ. Під дією екстремально високого тиску водень і вуглець в надрах таких планет стискаються, формуючи тверді алмази, які повільно занурюються всередину планети. Перебіг цих процесів вже давно передбачався на глибині близько 8000 км під поверхнями Урана і Нептуна, однак успішні експериментальні результати після відтворення відповідних умов за допомогою генерації ударних хвиль в полістиролі з використанням потужного оптичного лазерного інструмента Matter in Extreme Conditions (MEC) Національної прискорювальної лабораторії SLAC Міністерства енергетики США отримані вперше. В ході експерименту вчені змогли побачити що майже кожен атом вуглецю з пластика увійшов до складу невеликих структур з кристалічною решіткою алмаза розміром кілька нанометрів. На Урані і Нептуні такі алмази будуть значно більшими і важитимуть кілька мільйонів карат. Протягом багатьох тисяч років вони занурюються в глибини крижаних гігантів і наразі, ймовірно, сформували товсті шари навколо ядер цих планет. 24.10.2017 Французькі та американські геофізики допустили існування снігових буревіїв на Марсі. Згідно з дослідженням вчених, сніг утворюється після заходу Сонця з хмар на висоті 10-20 км. Після настання темряви температура всередині них знижується в середньму на 4 °C, в результаті чого атмосферні утворення опускаються вниз і змішуються з висхідними теплішими атмосферними потоками. Приблизно о 2 годині ночі за місцевим часом швидкість вітру на Марсі може досягати 10 м/с, при цьому потоки несуть із собою частинки водяного льоду. Замороженим часткам потрібно всього 5-10 хв щоб впасти на висоту 1-2 км. Саме така висока швидкість переміщення снігу може бути однією з причин швидкої втрати води атмосферою стародавнього Марса. Снігові бурі можуть становити небезпеку для посадки космічних апаратів на поверхню планети. Вперше сліди снігу на Марсі були виявлені місією Phoenix у 2008 році. 24.10.2017 Завідуючий відділенням астрономії Гарвардського університету Абрахам Лоеб і його колега Манасві Лінгам з США оцінили терміни виникнення руйнівного для людської цивілізації суперспалаху на Сонці. За оцінками вчених, суперспалахи, в результаті яких Сонце викидає в навколишній простір порядку 1034 ерг, відбуваються з періодичністю в 2000 років. Востаннє аналогічне явище відбулося в 775 році, отже його повторення очікується приблизно через 750 років. Дослідники вважають що ризик від спалахів недооцінений і людство може стати свідком їх настання, що приведе до руйнівних економічних і технологічних втрат. За нижню межу, що відповідає за мінімальну шкоду для екосистеми Землі, проте призводить до значних втрат для створеної людиною інфраструктури, вчені взяли 2×1034 ерг, в той час як енергія сонячних суперспалахів може сягнути 6×1036 ерг. У 1859 році геомагнітна буря спричинила вихід з ладу телеграфних систем, а полярні сяйва спостерігалися навіть у приекваторіальних регіонах планети. Найбільшу небезпеку сонячні суперспалахи становлять для озонового шару, який захищає біосферу від ультрафіолетового випромінювання. Надлишкова радіація призводить до перегріву приповерхневих шарів атмосфери, пригнічення фотосинтезуючих організмів і деградації ДНК. 22.10.2017 Міжнародна група астрономів з’ясувала що блукаючий білий карлик LP 40-365 є залишком наднової типу Ia. Спалах від вибуху наднової відіграв роль гармати і ударними хвилями розігнав об’єкт до високої швидкості. 22.10.2017 3122 Флоренс, найбільший астероїд в рамках систематичних спостережень NASA за потенційно небезпечними навколопланетними об’єктами, що розпочалися наприкінці 1980-х років, наблизився до Землі 1 вересня на відстань 7 066 600 км, що складає 18 відстаней від Землі до Місяця. У діаметрі астероїд сягає 4,9 км та володіє двома супутниками діаметром 100-300 м, що обертаються навколо астероїда з періодами близько 8 та 22-27 год відповідно. Раніше об’єкт зближувався із Землею у 1890 році, але був виявлений лише у 1981, причому супутники були виявлені лише під час нещодавнього наближення за допомогою радіоспостереження в обсерваторії Аресібо. 22.10.2017 Група вчених з Університету Джона Хопкінса в США після аналізу даних з орбітального апарату Mars Odyssey виявила велику кількість води у вигляді льоду під поверхнею Марса поблизу екватора. Оскільки Mars Odyssey знаходиться на висоті близько 4000 км над поверхнею червоної планети, він не може безпосередньо визначити кількість води в ґрунті, проте він реєструє нейтрони, утворені внаслідок зіткнення космічних променів з воднем, який входить до складу води. Це дозволило виявити лід у полярних областях Марса ще в 2002 році, при цьому вважалося що на екваторі він би швидко випарувався. Однак після реконструкції карти залягання води на основі даних апарату за допомогою нових статистичних методів з’ясувалося що лід також знаходиться в більш теплих областях планети. Вчені пояснюють це нахилом вісі обертання Марса під іншим кутом кілька мільйонів років тому, в результаті чого на екваторі накопичилася велика кількість льоду. 22.10.2017 Астрофізик Френк Дрейк, відомий завдяки запропонованому ним рівнянню Дрейка для оцінки числа високорозвинених цивілізацій у Всесвіті, вважає карти на станціях Voyager загрозою людству. Саме Дрейк запропонував використовувати відстані між Сонцем і пульсарами для складання карти з місцем розташування нашого світила. За словами науковця, у 1970-і роки вчені не знали наскільки багато схожих на Землю планет міститься в Чумацькому Шляху, проте вірогідність що станції Voyager будуть помічені інопланетянами він вважає вкрай малою, оскільки апарати не націлені на найближчі зірки. Станція Voyager 1 була запущена 5 вересня 1977 року і, пролетівши повз Юпітер і Сатурн, наразі віддалилася на відстань близько 21 млрд км від Землі, а через 40 000 років після припинення функціонування вона пройде на відстані 1,6 світлового року від зірки Gliese 445 у сузір’ї Жирафа. Станція Voyager 2 стартувала 20 серпня 1977 року і, минувши Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун, вже віддалилася на 17 млрд км від нашої планети. Через 40 000 років апарат пролетить повз зірку Ross 248 на відстані 1,7 світлового року. 22.10.2017 Астрономи вперше в найдрібніших подробицях спостерігали вибух віддаленої на 55 млн світлових років наднової типу Ia (білого карлика) SN 2017cbv в галактиці NGC 5643 з подальшим бомбардуванням прилеглої зірки-компаньйона радіусом в 20 радіусів Сонця викинутим в результаті вибуху матеріалом. Внаслідок цього катаклізму виникло характерне блакитне світіння, особливо інтенсивне в ультрафіолеті. 22.10.2017 Група вчених NASA під керівництвом Адама Бюргасса з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, США, виявила що планетна система TRAPPIST-1, яка складається з 7 планет розміром із Землю і віддалена на 40 світлових років, старша за Сонячну систему. Згідно з оцінками дослідників, що ґрунтуються на аналізі швидкості орбітального руху зірки навколо центру Чумацького Шляху (старі зірки рухаються швидше), хімічного складу атмосфери зірки та частоти виникнення спалахів на її поверхні, вік надхолодної карликової зірки TRAPPIST-1 становить від 5,4 до 9,8 млрд років, в той час як вік Сонячної системи складає 4,5 млрд років. При цьому усі 7 планет системи TRAPPIST-1 знаходяться в приливному захопленні по відношенню до зірки, що спричиняє відсутність зміни дня і ночі на їх поверхні, а 3 з них знаходяться в населеній зоні. 22.10.2017 22.10.2017 Міжнародна група астрономів виявила що навколо віддаленої від Землі на 12 світлових років зірки Тау Кита обертаються 4 планети земного типу, дві з яких є суперземлями з масами 1,7 маси Землі та знаходяться в зоні населеності, сприятливій для існування на їхніх поверхнях води. Відкрита система є більш сприятливою для життя ніж TRAPPIST-1, оскільки Тау Кита не є червоним карликом, а схожа на Сонце, проте знайдені планети швидше за все піддаються інтенсивному бомбардуванню астероїдами і кометами через диск з масивних уламків, що оточує зірку. 22.10.2017 Астрономи з Університетського коледжу Лондона дійшли висновку що кількість чорних дір в Чумацькому Шляху може становити кілька десятків мільйонів, що значно більше ніж очікувалося раніше. За допомогою Laser Interferometer Gravitational-Wave Observatory (LIGO) вчені виявили хвилі простору-часу з боку далекого зіткнення чорних дір масами приблизно 30 мас Сонця кожна. Згідно з даними теоретичного дослідження, у великих галактиках з високим вмістом елементів важче гелію зірки встигають втрачати значну кількість маси протягом свого життєвого циклу, і після вибуху наднової залишають після себе невеликі чорні діри сонячної маси. У менших за розмірами карликових галактиках формуються великі зірки з низьким вмістом металів, які не встигають втратити багато маси до кінця життєвого циклу, залишаючи після вибуху відносно великі чорні діри, подібні до тих що були зареєстровані LIGO. 22.10.2017 Фізики з Брукхейвенської національної лабораторії, США, створили субатомні вихори, найшвидші з відомих у Всесвіті. Для цього вони відтворили умови, що виникли відразу після Великого Вибуху, отримавши кварк-глюонну плазму — особливий стан ядерної речовини у вигляді рідини з кварків, антикварків і глюонів. Вона утворюється при високій щільності і температурі та є аналогом звичайної плазми, але не на рівні атомів, а на рівні адронів — нейтронів і протонів. Вважається що кварк-глюонна плазма виникла в перші митті після Великого Вибуху і проіснувала мільярдні частки секунди. Фізики отримали плазму завдяки релятивістському коллайдеру важких іонів (RHIC), розігнавши ядра атомів золота до субсвітлової швидкості та зіштовхнувши їх між собою, при цьому утворилася рідина з кварків і глюонів, нагріта до 3,9-5,6 трлн °C. Вихор всередині плазми обертається швидше за велетенські атмосферні вихори на Юпітері та квантові вихори, створені в охолодженому майже до абсолютного нуля рідкому гелії. 21.10.2017 Група астрономів на чолі з Хав’єром Лоренцо з Університету Аліканте в Іспанії виявила що подвійна зоряна система HD 64315 насправді має більш складну будову ніж вважалося раніше. У новому дослідженні вчені показали що система HD 64315, яка розташована на відстані 16 000 світлових років від Сонячної системи та є головним джерелом іонізації в області H II туманності Sh2-311 нашої галактики, включає принаймі дві подвійні системи, що складаються з масивних зірок. Проаналізувавши 50 спектрів з високою роздільною здатністю, знятих для цієї системи, та отримані за допомогою All Sky Automated Survey і з каталогу Hipparcos дані, дослідники з’ясували що в систему входить не менше 4 зірок, які утворюють дві подвійні зоряні системи. Одна з них є затемненою подвійною HD 64315 BaBb з масами зірок близько 15 мас Сонця, інша — дуже яскравою системою HD 64315 AaAb з масами зіркових компонент близько 30 мас Сонця. Відстань між цими системами близько 500 а. о. |
