Харон

Харон Харон

Харон (Плутон I) — найбільший з п’яти відомих супутників карликової планети Плутон. Гравітаційний вплив Харона на Плутон настільки великий що барицентр системи Плутон — Харон знаходиться над поверхнею Плутона. Через це Харон інколи називають компонентом подвійної системи Плутон — Харон.

Харон розташований на відстані 19 596 км від центру Плутона, а його орбіта лежить приблизно в екваторіальній площині Плутона й нахилена на 122,5° до екліптики. Діаметр Харона, за даними апарата New Horizons, складає 1212 км, маса — 1,586×1021 кг, густина — 1,7 г/см3. Один оберт Харона займає 6,387 доби та внаслідок приливного захоплення збігається з періодом обертання Плутона, тобто Плутон і Харон завжди обернені один до одного одним боком. Розмір Харона складає половину розміру Плутона, а маса — 1/8 маси Плутона. Це надто великі співвідношення, у всіх супутників великих планет Сонячної системи вони значно менші.

Згідно з проектом Резолюції 5 XXVI Генеральної асамблеї Міжнародного астрономічного союзу у 2006 році Харону, разом із Церерою та Еридою, раніше відомою як об’єкт 2003 UB313, передбачалося присвоїти статус планети. У примітках до проекту резолюції вказувалось що в такому випадку система Плутон — Харон буде вважатися подвійною планетою. Однак в остаточному варіанті резолюції містилося інше рішення: було введено поняття „карликова планета”. До цього нового класу об’єктів були віднесені Плутон, Церера та Ерида. Харон у списку карликових планет відсутній.

Взаємне обертання Плутона і Харона Взаємне обертання Плутона і Харона

Харон був відкритий американським астрофізиком Джеймсом Крісті 22 червня 1978 року на знімку, отриманому кількома місяцями раніше у Військово-морській обсерваторії США, Флегстафф, Аризона. На цьому знімку Плутон мав дещо видовжену форму, в той час як зірки на цій же фотографії не мали спотворень. Після перевірки архівів обсерваторії виявилося що деякі зображення Плутона, зняті в умовах хорошої видимості, також дещо витягнуті. Це можливо було пояснити наявністю настільки близького до планети супутника, що роздільної здатності телескопа не вистачало для того щоб побачити їх окремо. Повідомлення про це відкриття було опубліковано Міжнародним астрономічним союзом 7 липня 1978 року. Військово-морська обсерваторія США пропонувала назву „Персефона” — ім’я дружини Аїда або Плутона. Однак сам першовідкривач ще 24 червня 1978 року вибрав для супутника ім’я Харона — перевізника душ померлих через Стікс. Не останню роль відіграло і те що перші чотири літери Char відповідали імені дружини Крісті, Шарлін. 3 січня 1986 року Міжнародний астрономічний союз затвердив назву Харон.

Крісті продовжив дослідження і виявив що ці спостереження можуть бути пояснені якщо орбітальний період супутника становить 6,387 днів, а максимальне кутове віддалення від планети — близько 1 секунди дуги. Ці висновки підтвердилися в період з лютого 1985 року по жовтень 1990 року, коли із Землі спостерігалися надзвичайно рідкісні явища: навперемінні взаємні затемнення Плутона й Харона. Потрапляння Землі у площину орбіти Харона, яке дозволяло спостерігати ці затемнення, відбувається лише двічі протягом 248-літнього орбітального періоду Плутона, і, на щастя, ця подія відбулася невдовзі після відкриття супутника. Оскільки період обертання Харона трохи менше тижня, затемнення повторювалися через кожні три доби, й за п’ять років відбулася велика серія цих подій. Ці затемнення дозволили скласти „карти яскравості” та отримати хороші оцінки радіуса Плутона і Харона.

Перші зображення Плутона і Харона у вигляді окремих дисків були зняті орбітальним космічним телескопом „Хаббл” у 1990-х роках. Пізніше, з розвитком адаптивної оптики, з’явилася можливість бачити окремі диски Плутона й Харона з використанням наземних телескопів.

14 липня 2015 року автоматична міжпланетна станція New Horizons пролетіла повз систему Плутон — Харон, наблизившись до Харона на відстань близько 27 000 км. Для Харона, як і для Плутона, була знята як видима при максимальному зближенні сторона, так і обернена, проте її знімки були зроблені перед зближенням і тому мають нижчу роздільність. Хороша чутливість і кутова роздільність LORRI показала Харон точно у передбаченому положенні відносно Плутона, через 35 років після його відкриття Джеймсом Крісті. Камера зробила знімки Плутона й Харона при набагато більшому фазовому куті між Сонцем, Плутоном і космічним апаратом, ніж можна спостерігати із Землі або з навколоземної орбіти.

< >