Енцелад

Енцелад — чотирнадцятий за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Відкритий Вільямом Гершелем 28 серпня 1789 року. Діаметр супутника складає 500 км, радіус орбіти — 238 тис км. Супутник є найсвітлішим небесним тілом Сонячної системи. Енцелад — найбільш геологічно активний супутник Сатурна. На ньому можуть бути водяні вулкани (гейзери), які оновлюють іній на поверхні та слугують джерелом речовини для розрідженого пилового кільця вздовж орбіти супутника. Проте енергетичне джерело цієї вулканічної та геологічної активності невідоме.

Невеликий Енцелад не може утримувати атмосферу силою власної гравітації, отже існує постійне джерело її поповнення. Наявність атмосфери, ділянок з більш високою температурою, „молодість” поверхні говорить про наявність якогось джерела енергії, яке підтримує геологічні процеси на супутнику.

Енцелад складається переважно з водяного льоду і має найчистішу в Сонячній системі крижану поверхню, тому поверхня супутника майже біла. Вона відбиває близько 90% світла, що падає на поверхню Енцелада, що робить супутник чемпіоном Сонячної системи за здатністю відбивати світло (альбедо). На поверхні багато незвичайних жолобів і невелика кількість кратерів, подібно поверхні Ганімеда. Астрономи стверджують, що Енцелад здатний до вулканічної активності.

Апарат Cassini виявив атмосферу на Енцеладі. Маси Енцелада недостатньо аби постійно утримувати атмосферу. Це означає, що на поверхні супутника існують джерела молекул. З Енцеладом і до цього були пов’язані вражаючі відкриття, зроблені космічним апаратом NASA Cassini. Так, не зважаючи на слабке гравітаційне поле та малий діаметр (500 км), у Енцелада є своя атмосфера, що складається на 65% з водяної пари, на 20% з молекулярного водню і на 15% з вуглекислого газу. Той факт, що атмосфера Енцелада не випарувалася і не розсіялася в космосі, пояснюють тим, що на поверхні цього супутника йде постійне виділення водяної пари.

Тепер учені NASA планують повернутися до Енцелада для детального вивчення південного полюсу з метою визначити, чи не є хімічні процеси, що діють там, процесами зародження органічного життя. У листопаді 2009 року біля Енцелада пролетів „Кассіні”. Останній проліт над поверхнею Енцелада на висоті 48 км відбувся 21 грудня 2010 року.