Аріель

Аріель — супутник Урана, відкритий одночасно з Умбріелем 24 жовтня 1851 року Вільямом Лассалем; названий ним же.

Аріель названо на честь головного сильфу з поеми Александра Поупа „Викрадення локону” (Rape of the Lock). Це також ім’я духа, що прислужує Просперо в творі Шекспіра „Буря” (Tempest).

Назву „Аріель” разом із назвами ще трьох супутників Урана, відомих на той час, було запропоновано Джоном Гершелем у 1852 році на прохання Лассаля. Лассаль підтримував схему Гершеля 1847 року для позначення семи відомих на той час супутників Сатурна та назвав відкритий ним 1848 року восьмий супутник Гіперіоном згідно з цією ж схемою.

Аріель також відомий як Уран І.

Перші і дотепер єдині близькі спостереження Аріеля було зроблено „Вояджером-2” під час прольоту повз Уран у 1986 році. Найближче „Вояджер-2” підлетів до супутника 24 січня 1986 року, коли він перебував за 127 тис км від нього. Через те, що південний полюс супутника був обернений до Сонця, „Вояджером-2” було сфотографовано лише південну півкулю.

Аріель приблизно на 70% складається з льоду (замерзлі вода, двоокис вуглецю і, можливо, метан) та на 30% — з кремнієвої породи, і, здається, має регіони паморозі, особливо в молодих кратерах. Найдавніше і найбільше геологічне утворення, яке спостерігалося з „Вояджера-2” — велика рівнина з великою кількістю кратерів неподалік південного полюсу супутника. Аналіз кратерів, розташованих на рівнинах Аріеля вказує, що більша частина з них молодша за більшість кратерів на Титанії, Обероні та Умбріелі. Найбільший зафіксований кратер Янгур має діаметр 78 км і ознаки деформації, що почалася з часів його утворення. З „Вояджера-2” також спостерігалася мережа розломів, каньйонів та замерзлих потоків, розташованих у помірних широтах південної півкулі, які розрізають регіон рівнин з кратерами. Гладенька порода і розломи, які часто видно поблизу мережі долин Аріеля, можуть означати що дно деяких каньйонів вкрито теплим льодом, який підіймається з глибин супутника.