Церера

Церера — найближча до Землі карликова планета, орбіта якої розташована в поясі астероїдів між Марсом і Юпітером. Відкрита 1 січня 1801 року італійським астрономом Джузеппе Піацці в астрономічній обсерваторії міста Палермо, Церера стала першою відкритою малою планетою. Церера має форму сфероїда розмірами 965×961×891 км з масою 9,39×10²⁰ кг, що складає 32% від загальної маси поясу астероїдів, проте поступається масі Землі більш ніж у 6000 разів. Вона є найбільшим та наймасивнішим тілом в поясі астероїдів, за своїми розмірами перевершує багато великих супутників газових гігантів. Орбіта навколо Сонця з ексцентриситетом 0,08 близька до кола та має помірний нахил до площини екліптики — 10°. Середня відстань до Сонця становить 2,76 а. о., а один оберт триває 4,6 року.

На відміну від більшості астероїдів, на Церері відбулася диференціація внутрішньої структури — важкі породи опускалися до центру, в той час як більш легкі піднімалися до поверхні. Таким чином сформувалися кам’яне ядро та мантія з водяного льоду, який складає 20-30% усієї маси цього небесного тіла.

Із Землі Цереру можна спостерігати як слабку зірку 7-ї величини. Видимий диск Церери дуже малий, тому перші деталі вдалося розгледіти лише наприкінці XX століття за допомогою орбітального телескопа „Хаббл”. На поверхні Церери помітно кілька світлих і темних структур (імовірно кратерів). Шляхом їх спостереження вдалося встановити період обертання Церери навколо власної вісі, що склав 9,07 години, та нахил вісі обертання до площини орбіти, який виявився менше 4°. Найяскравіша структура на поверхні отримала назву Пьяцца на честь першовідкривача Церери. Можливо це кратер, що оголив крижану мантію, або навіть кріовулкан. Спостереження в інфрачервоному діапазоні показали що середня температура на поверхні становить 167 К (-106 °C), у перигелії ж вона може сягати 240 К (-33 °C). Радіотелескопом в Аресібо кілька разів проводилося дослідження Церери в радіодіапазоні. За характером відбивання радіохвиль встановлено що поверхня Церери досить гладенька, можливо за рахунок високої еластичності крижаної мантії. Супутників у Церери не виявлено, принаймні спостереження телескопа „Хаббл” виключають існування сателітів розмірами більше 10-20 км.

До 2015 року єдиним способом вивчення Церери залишалися телескопічні спостереження. Регулярно проводилися кампанії зі спостереження покриттів зірок Церерою, по збуреннях у русі сусідніх астероїдів і Марса уточнювалася її маса. У січні 2014 було повідомлено про знаходження згустків водяної пари навколо Церери за допомогою інфрачервоного телескопа Гершель. Таким чином, Церера стала четвертим тілом Сонячної системи, на якому зафіксована водна активність (після Землі, Енцелада і Європи, гейзери на якій були відкриті трохи раніше, наприкінці 2013 року). 20 квітня 2014 року марсохід Curiosity зробив перші в історії знімки астероїдів з поверхні Марса, на яких видно і Цереру.

У 2015 році орбітальний апарат NASA AMC Dawn, запущений 27 вересня 2007 року, після року перебування на орбіті навколо Вести наблизився до Церери. 13 січня 2015 року Dawn зробив перші детальні знімки поверхні Церери, на яких помітні загадкові білі плями. Імовірно ці плями є зонами, багатими на кригу або сіль.