|
|
Архів новин12.02.2020 21.01.2020 Поліпшено роботу сайту на мобільних пристроях та в деяких старих браузерах 03.11.2019 Виправлено проблему з недоступністю сайту через посилання в соціальній мережі Facebook 17.04.2019 Покращено верстку сайту для пристроїв з дрібними розмірами екрану. Тепер інформацію на сайті зручно отримувати з мобільного! 09.03.2019 Виправлено дрібні помилки та неточності на сторінках Сонячна система, Астероїди, Гігея, Паллада, Веста, Карликові планети, Церера, Ерида, Дизномія, Хаумеа, Хіїака, Намака, Макемаке, MK 2, Плутон, Харон, Гідра, Кербер, Нікта, Стікс, Планети, Земля, Місяць, Юпітер, Каллісто, Європа, Ганімед, Іо, Марс, Деймос, Фобос, Меркурій, Нептун, Нереїда, Протей, Тритон, Сатурн, Діона, Енцелад, Епіметей, Гіперіон, Япет, Янус, Мімас, Феба, Рея, Тефія, Титан, Уран, Аріель, Міранда, Оберон, Титанія, Умбріель, Венера, Сонце, Транснептунові об’єкти, Іксіон, Орк, Вант, Квавар, Вейвот, Седна, Варуна. 07.03.2019 08.11.2018 У зв’язку з проведенням технічних робіт роботу сайту було призупинено з 5 по 8 листопада. Перепрошую за тимчасові незручності. 27.07.2018 У цей день відбудеться найдовше у XXI столітті місячне затемнення. Місяць поступово почне ховатися в тіні Землі вже о 20:14 за київським часом, часткове затемнення розпочнеться о 21:24, а починаючи з 22:30 можна насолодитися виглядом кривавого місячного диска, затемнення якого о 23:22 буде максимальним. Повністю ж затемнення завершиться 28.07 о 02:28. Загалом супутник перебуватиме в тіні планети 3 години 55 хвилин, фаза повного затемнення триватиме 1 годину 43 хвилини. Трохи нижче супутника нашої планети, що в цей час перебуває в апогеї, також можна буде побачити Марс, який вперше після 2003 року знаходиться в протистоянні із Землею. 25.03.2018 19.03.2018 Астрономи Джош Саймон та Бенджамін Шеппі з Інституту Карнегі у США разом з колегами дослідили незвичайну поведінку зірки KIC 8462852 починаючи з 2006 року. Раніше астрономи вважали що яскравість цієї зірки з часом лише знижується, однак нове дослідження виявило значне зростання яскравості зірки у 2007 та 2014 роках. Раніше Саймон з колегами виявив що в період з 2009 по 2012 роки яскравість KIC 8462852 знизилася майже на 1%, після чого лише за 6 місяців яскравість різко знизилася на 2% і залишалася на цьому рівні протягом останніх 6 місяців спостережень. У новому дослідженні з використанням даних із оглядів неба All Sky Automated Survey (ASAS) та All Sky Automated Survey for Supernovae (ASAS-SN) вчені виявили що яскравість зірки продовжувала падати з 2015 року, при цьому до періодів зниження яскравості зірки із 2009 по 2013 роки та з 2015 року дотепер додалися також двоє тимчасових підвищень яскравості. 11.03.2018 Астрономи шляхом спільного аналізу даних спостережень з рентгенівської космічної обсерваторії Chandra, супутника Wide-Field Infrared Sky Explorer Survey (WISE) і наземної обсерваторії Large Binocular Telescope у штаті Арізона, США, виявили 5 пар подвійних надмасивних чорних дір (НМЧД) в центрах галактик, маса кожної з яких оцінюється в кілька мільйонів мас Сонця. Вони формувалися при зіткненнях двох галактик, в результаті яких відбувалося зближення їх центральних чорних дір. Раніше астрономам було відомо лише 10 підтверджених пар НМЧД, виявлених випадково. Нове дослідження відрізняється систематичним підходом до пошуку подвійних НМЧД. Першим етапом дослідження стало виділення з оптичних даних, отриманих за допомогою Sloan Digital Sky Survey, галактик, які знаходяться в процесі формування з двох менших за розмірами галактик. З цього набору вчені відібрали ті галактики, в яких відстань між центрами галактик у процесі злиття становить менше 30 000 світлових років, а інфрачервоне випромінювання, що реєструється супутником WISE, вказує на стрімко зростаючу чорну діру. За допомогою цього методу були виявлені 7 систем що об’єднуються та мають принаймі одну чорну діру. Оскільки потужне рентгенівське випромінювання є ознакою зростаючої чорної діри, вчені провели спостереження цих систем за допомогою рентгенівської космічної обсерваторії Chandra і виявили що в 5 систем є по два близько розташованих потужних джерела рентгенівських променів, які вказують на дві зростаючі НМЧД. 11.03.2018 У посушливий період стародавній Марс ставав досить теплим для існування води в рідкій формі на його поверхні завдяки потужним і вибуховим вивільненням метану. Нова комп’ютерна модель, що включає цей механізм, може пояснити чому планета змогла зберегти на своїй поверхні безліч озер в той час коли вона вже мала б перетворитись в крижану пустелю. Ровер Curiosity допоміг з’ясувати що в кратері Гейл діаметром 154 км близько 3,5 млрд років тому знаходилося кілька озер. Це викликало ряд питань у вчених, оскільки відомо що „вологий” період на Марсі (Нойська ера) припадав на перший мільярд років існування планети, після чого почалась Гесперійська ера тривалістю 600 млн років, протягом якої планета перетворилася з холодного і вологого в холодний і посушливий світ в результаті зменшення товщини атмосфери і охолодження надр. Для пояснення появи озер і річок на поверхні Марса в Гесперійську еру вчені на чолі з Едвіном Кайтом, планетологом з університету Чикаго в США, запропонували нову кліматичну модель, згідно якої в Гесперійську еру в зв’язку зі значною зміною нахилу осі обертання планети від 10° до 20° і відповідною зміною потоку сонячного випромінювання, що падає на певні ділянки поверхні планети, відбулося танення великих обсягів льодовиків, багатих газовими клатратами, що містять метан. Метан є парниковим газом, приблизно в 25 разів потужніший за діоксид вуглецю, тому вибухове вивільнення його значних обсягів могло створювати в „сухий” період історії планети теплі для існування рідкої води умови тривалістю декілька сотень тисяч років. 11.03.2018 За допомогою радіотелескопа Atacama Large Millimeter/submillimeter Array (ALMA) астрономи виявили сліди присутності молекул метилхлориду довкола новонародженої зоряної системи IRAS 16293-2422. Метилхлорид (CH3Cl), також відомий як фреон-40, широко поширений на Землі внаслідок проведення промислових процесів та протікання біологічних реакцій, його сліди також були виявлені раніше в тонкій атмосфері комети Чурюмова-Герасименко зондом Rosetta. Він представляє клас молекул, відомих як галогенопохідні вуглеводні. Спостереження, проведені за допомогою радіотелескопа ALMA, стали першим виявленням стабільних галогенопохідних вуглеводнів в міжзоряному просторі, втім це відкриття стало розчаруванням для астробіологів, які вважали що метилхлорид в атмосферах далеких планет може служити ознакою присутності життя. Знахідки, зроблені за допомогою обсерваторії ALMA та зонда Rosetta, свідчать що метилхлорид утворюється природним чином в міжзоряних хмарах та існує впродовж досить тривалого часу аби стати частиною планетної системи в процесі її формування. IRAS 16293-2422 знаходиться на відстані близько 400 світлових років від Землі та є групою з декількох протозірок, маса кожної з яких приблизно рівна масі Сонця, що досі оточені коконом з газу і пилу, в якому відбулося їх формування. 11.03.2018 Меркурій має лише дуже тонку атмосферу, однак у ній спостерігаються ранкові мікрометеорні дощі. Нові математичні моделі разом з раніше отриманими даними з космічного апарату NASA MESSENGER (Mercury Surface, Space Environment, Geochemistry and Ranging), що досліджував планету з 2011 по 2015 роки, показали особливості асиметричного бомбардування її поверхні крихітними частинками пилу, утвореними внаслідок руйнування комет деяких типів. Це дослідження також допомагає краще зрозуміти вплив цих мікрометеороїдних дощів на дуже тонку атмосферу Меркурія — екзосферу. Перші дані, отримані за допомогою інструмента Ultraviolet and Visible Spectrometer зонда MESSENGER, показали підвищений вміст кальцію та магнію в екзосфері планети на денному боці, що вказує на більш часті падіння метеороїдів на цій стороні планети. Така асиметрія пояснюється великою тривалістю доби на планеті, яка становить 58 земних діб, у порівнянні з роком на Меркурії — 88 земних діб, а також зворотнім рухом більшості метеороїдів навколо Сонця відносно орбітального руху планет Сонячної системи. Оскільки Меркурій повільно обертається навколо своєї вісі, його ранкова сторона довгий час залишається відкритою для бомбардування мікрометеороїдами одного з основних метеороїдних сімейств Сонячної системи, що являють собою осколки довгоперіодичних комет з ретроградним рухом. Група вчених на чолі з Петром Покірні із Центру космічних польотів Годдарда NASA, США, повідомляє що найбільш ймовірними джерелами цих осколків є комети сімейства Юпітера (з поясу Койпера) та комети галіївського типу (з хмари Оорта). Осколки з поясу астероїдів між Марсом і Юпітером не мають достатньої швидкості для здійснення спостережуваних високоенергетичних зіткнень. 07.02.2018 У зв’язку з проведенням технічних робіт роботу сайту було призупинено з 5 до 6 лютого. Перепрошую за тимчасові незручності. 14.01.2018 Космічний телескоп NASA/ESA Hubble отримав зображення найдальшої у Сонячній системі активної комети. C/2017 K2 (PANSTARRS) знаходиться на відстані 2,4 млрд км від Сонця — за межами орбіти Сатурна. Злегка розігріта променями далекого Сонця, ця комета розвиває розсіяну хмару газу і пилу діаметром 120 000 км, що називається комою, навколо крихітного твердого ядра із заморожених газу і пилу. Спостереження за цією кометою дозволяють розглянути найбільш ранні ознаки активності, що коли-небудь спостерігалися для комет. K2 рухалася протягом декількох мільйонів років з крижаних околиць Сонячної системи, де температура становить близько -262 °C. Орбіта відкритої в травні 2017 року комети вказує на те що вона походить з хмари Оорта. Спершу комета була виявлена завдяки Panoramic Survey Telescope and Rapid Response System (Pan-STARRS), розташованої на Гаваях, а потім Девід Джуїтт з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, США, разом із колегами провів додаткові спостереження цієї комети за допомогою камери WFC3 космічного телескопа Hubble. 14.01.2018 Обсерваторії Advanced LIGO та Virgo повідомили про перше спільне виявлення гравітаційних хвиль. Сигнал GW170814 був зареєстрований 14 серпня 2017 року та був породжений злиттям пари чорних дір на відстані 1,8 млрд світлових років, одна з яких в 30,5 разів, а інша — в 25,3 рази важча за Сонце. Раніше гравітаційні хвилі виявлялися лише LIGO, в період з 14 вересня 2015 року по 1 червня 2017 року обсерваторія зареєструвала 3 сигнали від злиття чорних дір. |
