Архів новин

08.11.2018У зв’язку з проведенням технічних робіт роботу сайту було призупинено з 5 по 8 листопада. Перепрошую за тимчасові незручності.
27.07.2018У цей день відбудеться найдовше у XXI столітті місячне затемнення. Місяць поступово почне ховатися в тіні Землі вже о 20:14 за київським часом, часткове затемнення розпочнеться о 21:24, а починаючи з 22:30 можна насолодитися виглядом кривавого місячного диска, затемнення якого о 23:22 буде максимальним. Повністю ж затемнення завершиться 28.07 о 02:28. Загалом супутник перебуватиме в тіні планети 3 години 55 хвилин, фаза повного затемнення триватиме 1 годину 43 хвилини. Трохи нижче супутника нашої планети, що в цей час перебуває в апогеї, також можна буде побачити Марс, який вперше після 2003 року знаходиться в протистоянні із Землею.
25.03.2018Виправлено помилку, пов’язану з неправильним відображенням на Головній сторінці часу сходу або заходу Місяця після переведення стрілок на літній час, у випадку якщо в день переведення стрілок схід або захід відбувався у проміжку 02:00 — 04:00 за київським часом.
19.03.2018Астрономи Джош Саймон та Бенджамін Шеппі з Інституту Карнегі у США разом з колегами дослідили незвичайну поведінку зірки KIC 8462852 починаючи з 2006 року. Раніше астрономи вважали що яскравість цієї зірки з часом лише знижується, однак нове дослідження виявило значне зростання яскравості зірки у 2007 та 2014 роках. Раніше Саймон з колегами виявив що в період з 2009 по 2012 роки яскравість KIC 8462852 знизилася майже на 1%, після чого лише за 6 місяців яскравість різко знизилася на 2% і залишалася на цьому рівні протягом останніх 6 місяців спостережень. У новому дослідженні з використанням даних із оглядів неба All Sky Automated Survey (ASAS) та All Sky Automated Survey for Supernovae (ASAS-SN) вчені виявили що яскравість зірки продовжувала падати з 2015 року, при цьому до періодів зниження яскравості зірки із 2009 по 2013 роки та з 2015 року дотепер додалися також двоє тимчасових підвищень яскравості.
11.03.2018Астрономи шляхом спільного аналізу даних спостережень з рентгенівської космічної обсерваторії Chandra, супутника Wide-Field Infrared Sky Explorer Survey (WISE) і наземної обсерваторії Large Binocular Telescope у штаті Арізона, США, виявили 5 пар подвійних надмасивних чорних дір (НМЧД) в центрах галактик, маса кожної з яких оцінюється в кілька мільйонів мас Сонця. Вони формувалися при зіткненнях двох галактик, в результаті яких відбувалося зближення їх центральних чорних дір. Раніше астрономам було відомо лише 10 підтверджених пар НМЧД, виявлених випадково. Нове дослідження відрізняється систематичним підходом до пошуку подвійних НМЧД. Першим етапом дослідження стало виділення з оптичних даних, отриманих за допомогою Sloan Digital Sky Survey, галактик, які знаходяться в процесі формування з двох менших за розмірами галактик. З цього набору вчені відібрали ті галактики, в яких відстань між центрами галактик у процесі злиття становить менше 30 000 світлових років, а інфрачервоне випромінювання, що реєструється супутником WISE, вказує на стрімко зростаючу чорну діру. За допомогою цього методу були виявлені 7 систем що об’єднуються та мають принаймі одну чорну діру. Оскільки потужне рентгенівське випромінювання є ознакою зростаючої чорної діри, вчені провели спостереження цих систем за допомогою рентгенівської космічної обсерваторії Chandra і виявили що в 5 систем є по два близько розташованих потужних джерела рентгенівських променів, які вказують на дві зростаючі НМЧД.
11.03.2018У посушливий період стародавній Марс ставав досить теплим для існування води в рідкій формі на його поверхні завдяки потужним і вибуховим вивільненням метану. Нова комп’ютерна модель, що включає цей механізм, може пояснити чому планета змогла зберегти на своїй поверхні безліч озер в той час коли вона вже мала б перетворитись в крижану пустелю. Ровер Curiosity допоміг з’ясувати що в кратері Гейл діаметром 154 км близько 3,5 млрд років тому знаходилося кілька озер. Це викликало ряд питань у вчених, оскільки відомо що „вологий” період на Марсі (Нойська ера) припадав на перший мільярд років існування планети, після чого почалась Гесперійська ера тривалістю 600 млн років, протягом якої планета перетворилася з холодного і вологого в холодний і посушливий світ в результаті зменшення товщини атмосфери і охолодження надр. Для пояснення появи озер і річок на поверхні Марса в Гесперійську еру вчені на чолі з Едвіном Кайтом, планетологом з університету Чикаго в США, запропонували нову кліматичну модель, згідно якої в Гесперійську еру в зв’язку зі значною зміною нахилу осі обертання планети від 10° до 20° і відповідною зміною потоку сонячного випромінювання, що падає на певні ділянки поверхні планети, відбулося танення великих обсягів льодовиків, багатих газовими клатратами, що містять метан. Метан є парниковим газом, приблизно в 25 разів потужніший за діоксид вуглецю, тому вибухове вивільнення його значних обсягів могло створювати в „сухий” період історії планети теплі для існування рідкої води умови тривалістю декілька сотень тисяч років.
11.03.2018За допомогою радіотелескопа Atacama Large Millimeter/submillimeter Array (ALMA) астрономи виявили сліди присутності молекул метилхлориду довкола новонародженої зоряної системи IRAS 16293-2422. Метилхлорид (CH3Cl), також відомий як фреон-40, широко поширений на Землі внаслідок проведення промислових процесів та протікання біологічних реакцій, його сліди також були виявлені раніше в тонкій атмосфері комети Чурюмова-Герасименко зондом Rosetta. Він представляє клас молекул, відомих як галогенопохідні вуглеводні. Спостереження, проведені за допомогою радіотелескопа ALMA, стали першим виявленням стабільних галогенопохідних вуглеводнів в міжзоряному просторі, втім це відкриття стало розчаруванням для астробіологів, які вважали що метилхлорид в атмосферах далеких планет може служити ознакою присутності життя. Знахідки, зроблені за допомогою обсерваторії ALMA та зонда Rosetta, свідчать що метилхлорид утворюється природним чином в міжзоряних хмарах та існує впродовж досить тривалого часу аби стати частиною планетної системи в процесі її формування. IRAS 16293-2422 знаходиться на відстані близько 400 світлових років від Землі та є групою з декількох протозірок, маса кожної з яких приблизно рівна масі Сонця, що досі оточені коконом з газу і пилу, в якому відбулося їх формування.
11.03.2018Меркурій має лише дуже тонку атмосферу, однак у ній спостерігаються ранкові мікрометеорні дощі. Нові математичні моделі разом з раніше отриманими даними з космічного апарату NASA MESSENGER (Mercury Surface, Space Environment, Geochemistry and Ranging), що досліджував планету з 2011 по 2015 роки, показали особливості асиметричного бомбардування її поверхні крихітними частинками пилу, утвореними внаслідок руйнування комет деяких типів. Це дослідження також допомагає краще зрозуміти вплив цих мікрометеороїдних дощів на дуже тонку атмосферу Меркурія — екзосферу. Перші дані, отримані за допомогою інструмента Ultraviolet and Visible Spectrometer зонда MESSENGER, показали підвищений вміст кальцію та магнію в екзосфері планети на денному боці, що вказує на більш часті падіння метеороїдів на цій стороні планети. Така асиметрія пояснюється великою тривалістю доби на планеті, яка становить 58 земних діб, у порівнянні з роком на Меркурії — 88 земних діб, а також зворотнім рухом більшості метеороїдів навколо Сонця відносно орбітального руху планет Сонячної системи. Оскільки Меркурій повільно обертається навколо своєї вісі, його ранкова сторона довгий час залишається відкритою для бомбардування мікрометеороїдами одного з основних метеороїдних сімейств Сонячної системи, що являють собою осколки довгоперіодичних комет з ретроградним рухом. Група вчених на чолі з Петром Покірні із Центру космічних польотів Годдарда NASA, США, повідомляє що найбільш ймовірними джерелами цих осколків є комети сімейства Юпітера (з поясу Койпера) та комети галіївського типу (з хмари Оорта). Осколки з поясу астероїдів між Марсом і Юпітером не мають достатньої швидкості для здійснення спостережуваних високоенергетичних зіткнень.
07.02.2018У зв’язку з проведенням технічних робіт роботу сайту було призупинено з 5 до 6 лютого. Перепрошую за тимчасові незручності.
14.01.2018Космічний телескоп NASA/ESA Hubble отримав зображення найдальшої у Сонячній системі активної комети. C/2017 K2 (PANSTARRS) знаходиться на відстані 2,4 млрд км від Сонця — за межами орбіти Сатурна. Злегка розігріта променями далекого Сонця, ця комета розвиває розсіяну хмару газу і пилу діаметром 120 000 км, що називається комою, навколо крихітного твердого ядра із заморожених газу і пилу. Спостереження за цією кометою дозволяють розглянути найбільш ранні ознаки активності, що коли-небудь спостерігалися для комет. K2 рухалася протягом декількох мільйонів років з крижаних околиць Сонячної системи, де температура становить близько -262 °C. Орбіта відкритої в травні 2017 року комети вказує на те що вона походить з хмари Оорта. Спершу комета була виявлена завдяки Panoramic Survey Telescope and Rapid Response System (Pan-STARRS), розташованої на Гаваях, а потім Девід Джуїтт з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, США, разом із колегами провів додаткові спостереження цієї комети за допомогою камери WFC3 космічного телескопа Hubble.
14.01.2018Обсерваторії Advanced LIGO та Virgo повідомили про перше спільне виявлення гравітаційних хвиль. Сигнал GW170814 був зареєстрований 14 серпня 2017 року та був породжений злиттям пари чорних дір на відстані 1,8 млрд світлових років, одна з яких в 30,5 разів, а інша — в 25,3 рази важча за Сонце. Раніше гравітаційні хвилі виявлялися лише LIGO, в період з 14 вересня 2015 року по 1 червня 2017 року обсерваторія зареєструвала 3 сигнали від злиття чорних дір.
14.01.2018Компанія Blue Origin уклала третій контракт на запуск важкого носія New Glenn, заявив президент компанії Роберт Мейєрсон. Новим клієнтом компанії став таїландський стартап mu Space. Договір передбачає запуск геостаціонарного супутника на початку 2020-х років. Раніше Blue Origin уклала 2 контракти на 6 запусків New Glenn, з яких 1 з Eutelsat і 5 з OneWeb. Носій New Glenn здатний виводити до 45 т корисного вантажу на низьку навколоземну орбіту та до 13 т — на геостаціонарну. Перший запуск ракети запланований на 2020 рік. Нещодавно компанія анонсувала збільшення діаметра головного обтічника New Glenn до 7 м.
14.01.2018Команда місії NASA New Horizons розкрила таємницю величезних крижаних лез на поверхні Плутона. Вчені встановили що незвичайний рельєф місцевості в районі екватора карликової планети був сформований цільними блоками метанового льоду кілька мільйонів років тому, які наразі сублімують, переходячи з твердого стану відразу в газоподібний. У таких утворень є прямі аналоги на Землі, до яких відносяться кальгаспори на льодовику Кхумбу (гора Еверест) та на вершині згаслого вулкана Чимборасо у Чилі.
02.01.2018Вчені на чолі з Вільямом Муром з Хемптонського університету, США, ґрунтуючись на сучасній динаміці супутника Юпітера Іо, який розігрівається приливними силами з боку гігантської планети, припустили що геологічна історія Меркурія, Венери, Місяця і Марса протікає відповідно до механізму еволюції планет, що включає так звані „теплові трубки”. Дослідники вважають що охолодження за участю теплових трубок було одним з етапів еволюції всіх планет земного типу включно з ранньою Землею та являє собою перехід від фази океану магми до фази тіла з твердою корою або тектонікою плит, при цьому теплові трубки є каналами, що переносять тепло з надр планети до її поверхні, по яких знизу вгору рухається розпечена магма. Виверження при досягненні магмою поверхні призводять до глобального оновлення поверхні небесного тіла, внаслідок якого старіші шари вулканічного матеріалу поступово опускаються вниз, формуючи товсту, холодну і механічно міцну літосферу. У своєму дослідженні автори детально описують як геологічна історія згаданих об’єктів може бути узгоджена з цією новою гіпотезою формування планет земного типу та відзначають її відповідність геологічним історіям тіл земного типу Сонячної системи, а також припускають що вона може бути застосована до кам’янистих екзопланет.
02.01.2018Ад’юнкт-професор геології Канзаського університету в США Крейг Маршалл та його колеги пропонують шукати хімічний елемент ванадій в комбінації з методом рамановської спектроскопії для виявлення слідів життя на Марсі. Метод рамановської спектроскопії дозволяє розгледіти вуглецевий кістяк біологічної клітини, однак при цьому можливі помилкові виявлення коли за залишки біологічних клітин приймаються вуглецеві матеріали, утворені внаслідок інших природних процесів на кшталт гідротермальних джерел. Використання рентгенівської флуоресцентної спектроскопії дозволяє визначити елементний склад гірських порід. Внаслідок поступового занурення біологічного матеріалу глибоко під поверхню планети відбувається заміщення магнію, який міститься в центрі молекули хлорофілу живих клітин та грає роль комплексоутворювача, на ванадій, розподіл якого в залишках клітин близький до розподілу вуглецю. Маршалл і його команда успішно протестували запропонований ними метод на залишках мікроорганізмів — акритархів — у копалинах на Землі. Вчені вважають що їх метод пошуку слідів життя на Марсі може бути реалізований в рамках нового проекту NASA, який передбачає відправку нового ровера до 2020 року.
02.01.2018За допомогою телескопа NASA/ESA Hubble наукова група, очолювана астрономами з Німеччини, виявила незвичайний об’єкт в поясі астероїдів між орбітами Марса та Юпітера: два астероїда, які взаємно обертаються і демонструють ознаки комети, включаючи яскраву кому та довгий хвіст. Цей об’єкт є першим відомим подвійним астероїдом, який одночасно відноситься до класу комет. У вересні 2016 року, незадовго до наближення астероїда 288P до Сонця, він підійшов досить близько до Землі, що дозволило астрономам детально розглянути цей об’єкт за допомогою космічної обсерваторії Hubble. Він виявився двома астероїдами майже однакового розміру і маси, які обертаються один відносно одного на відстані близько 100 км. Вчені оцінюють вік подвійної системи 288P не більше ніж у 5000 років та припускають що її формування відбулося внаслідок розпаду більшого астероїда із запасами водяного льоду під поверхнею.
26.12.2017Розпечена поверхня Меркурія лише на перший погляд здається невідповідним місцем для пошуків водяного льоду. Дослідження протягом останніх 30 років показали що на найближчій до Сонця планеті вода в формі льоду може зберігатися на дні кратера протягом тривалого часу у випадку коли прямі сонячні промені ніколи не досягають дна. У новому дослідженні, що ґрунтується на аналізі даних з лазерного альтиметра зонда MESSENGER, який був відправлений до Венери і використовувався для вимірювання відбивної здатності поверхні Меркурія, вчені з Браунівського університету, США, виявили три нових кратери сумарною площею 3400 км2 поблизу північного полюса планети, де можуть міститися значні запаси льоду. Також науковці продемонстрували наявність менш потужних відкладень водяного льоду в кратерах діаметром близько 5 км в околицях північного полюса Меркурія. Виявлення аналогічних відносно дрібних відкладень водяного льоду на поверхні Місяця дозволило майже вдвічі збільшити оцінку запасів водяного льоду на ньому, і такого ж приросту оцінки запасів водяного льоду слід очікувати у випадку Меркурія.
24.12.2017Міжнародна команда дослідників на чолі з Ніколасом Тіммсом виявила що древній метеорит, який зіткнувся з поверхнею Землі 38 млн років тому на території сучасної Канади та залишив ударний кратер поперечником у 28 км, що трансформувався в озеро Містестін, під час падіння призвів до розігріву поверхні планети до найвищої температури, яку будь-коли реєстрували на Землі. Вчені виявили присутність циркону, досить поширеного мінералу, що зазнав перетворення в кубічний оксид цирконію. Для цього перетворення потрібні температури не нижче 2370 °C, отже температура при зіткненні була більшою за цю позначку.
24.12.2017Дослідники з астробіологічного центру Національного інституту природничих наук Японії та їх колеги вважають що червона межа поглинання може спостерігатися на екзопланетах, що обертаються навколо червоних карликів M-класу, на тих же довжинах хвиль що і на Землі. Червона межа поглинання є однією з найбільш важливих ознак наявності життя на екзопланеті та може вказувати на існування рослинності у вигляді лісів і лук. На нашій планеті червона межа поглинання спостерігається між червоним краєм видимого діапазону та інфрачервоним діапазоном, оскільки червоне світло поглинається для фотосинтезу, а інфрачервоне випромінювання відбивається. У попередніх дослідженнях прогнозувалося що положення червоного кордону поглинання на екзопланетах визначається спектром випромінювання батьківської зірки і на планетах поблизу зірки класу M червона межа поглинання буде зміщена в бік більш довгих хвиль, оскільки потенційні організми на цих екзопланетах, ймовірно, широко використовують інфрачервоне випромінювання для фотосинтезу. У новому дослідженні автори показують що перші оксигенові фототрофи, найімовірніше, еволюціонували під водою, пристосувавшись до використання видимого світла подібно до первинного океану Землі. Дослідники вивчили механізми засвоєння світла фототрофів та показали що фототрофи, які використовують інфрачервоне випромінювання, не здатні адаптуватися до мінливих світлових умов на кордоні води і суші.
24.12.2017За допомогою зонда Venus Express Європейського космічного агенства вчені на чолі з Хав’єром Перальта з Японського космічного агенства JAXA вперше охарактеризували вітри та будову верхніх шарів хмар на нічній стороні Венери. Виявилося що структура атмосфери найближчої до Землі планети на її нічній стороні відрізняється від структури атмосфери на денній, зокрема на нічній стороні присутні хмари інших типів і морфології, пов’язані з геологічними особливостями планети. В атмосфері Венери існують потужні вітри, що обертаються навколо планети із значно вищою швидкістю ніж сама планета обертається навколо власної вісі. Це явище називається суперобертанням. На нічній стороні планети суперобертання відбувається більш безладно і хаотично, а хмари більш протяжні, хвилясті та часто мають неправильну або витягнуту форму.
< >