|
|
Архів новин08.11.2017 Японські астрофізики зареєстрували випромінювання від нового кандидата в середню чорну діру Чумацького Шляху, яка в 100 000 разів важча за Сонце і розташовується в хмарі молекулярного газу CO-0.40-0.22 на відстані 60 парсек від центру Чумацького Шляху. За допомогою обсерваторії Atacama Large Millimeter Array (ALMA) фахівці зареєстрували випромінювання на частотах 265,9 ГГц та 230,5 ГГц, а комп’ютерне моделювання показало що динаміка газу в CO-0.40-0.22 пояснюється присутністю в хмарі чорної діри середньої маси — об’єкта, що займає проміжну позицію між гравітаційними об’єктами зоряних мас і надмасивними чорними дірами. 08.11.2017 Вчені Гарвардського університету та Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики з’ясували що червоні карлики виробляють недостатньо ультрафіолетового світла для можливості виникнення життя на їхніх подібних до Землі планетах. Відомо що ультрафіолетове випромінювання необхідне для утворення рибонуклеїнових кислот (РНК), які беруть участь в передачі генетичної інформації від ДНК до синтезуючих білок рибосом. Відповідно до гіпотези РНК-світу ці кислоти були попередниками клітин і могли самокопіюватись, одночасно будучи першими в світі ферментами. Вчені виявили що УФ-випромінювання, яке генерується в системах червоних карликів M-класу, в 100-1000 разів менше ніж було на Землі до появи перших клітин, тому життя на екзопланетах навколо таких зірок швидше за все не могло з’явитися. 08.11.2017 Американські фізики запропонували нову теорію формування первинних чорних дір. Вони припустили що первинні чорні діри виникли через долі секунди після Великого Вибуху, а їх взаємодія з нейтронними зірками призвела до синтезу важких елементів, зокрема золота, срібла, платини і урану; також первинні чорні діри стали джерелами у формуванні надмасивних чорних дір масами від 100 000 мас Сонця у центрах великих галактик. На це вказує відсутність нейтронних зірок в центрах галактик. Вчені планують провести комп’ютерне моделювання, що відтворює синтез важких елементів в результаті взаємодії первинної чорної діри і нейтронної зірки. 08.11.2017 Японські та французькі вчені пояснили механізм виникнення місяцетрусів — аналогів землетрусів на Місяці. Фахівці проаналізували 131 зареєстрований у 1969-1977 роках сейсмографами місії Apollo місяцетрус та дійшли висновку що їх причиною є приливна взаємодія Місяця із Землею, яка породжує морські припливи і відливи на нашій планеті. Геофізики показали що джерела коливань періодичністю приблизно раз на місяць розташовані на глибині 800-1200 км, а їхня магнітуда не перевищує 2 балів. Також у дослідженні вчені змогли об’єднати показання двох сейсмографів, які окремо реєстрували низькочастотні та високочастотні коливання, таким чином встановивши точну причину місяцетрусів та виявили що температура мантії супутника нижче ніж вважалося раніше. 08.11.2017 Група астрономів на чолі з директором Національної обсерваторії Кітт-Пік у США Лорі Алленом за допомогою Dark Energy Camera, встановленої на 4 м телескопі Blanco Межамериканської обсерваторії Серро-Тололо в Чилі, провела аналіз розподілу навколоземних об’єктів та оцінила кількість небесних тіл, схожих за розмірами на Челябінський метеорит. За їх даними, на орбіті навколо Землі знаходиться приблизно 3,5 млн астероїдів розмірами понад 10 м. Приблизно 90% цієї кількості міститься в діапазоні від 10 м до 20 м, що відповідає розмірам Челябінського метеорита — 17 м, який при падінні спричинив вибух потужністю 10 атомних бомб над Хіросімою. Раніше ж вважалося що об’єктів такого розміру значно більше. Дослідники припускають що велика частота падіння об’єктів цього розміру на Землю пов’язана з тим що вони є представниками хмари уламків більш великого тіла, в результаті чого ймовірність їхнього попадання на нашу планету збільшується в порівнянні з одиночними метеоритами. 31.10.2017 Вчені місії Gaia визначили терміни настання астероїдно-кометного колапсу на Землі, коли в гравітаційні межі Сонячної системи увійде червоний карлик Gliese 710. Згідно з розрахунками, приблизно через 1,3 млн років Gliese 710 розташовуватиметься на відстані близько 16 000 а. о., що еквівалентно відстані до хмари Оорта з астероїдами, кометами і планетоїдами. З іншого боку, ця відстань в кілька разів менша радіуса сфери Хілла, що визначає межі Сонячної системи. Наближення Gliese 710 до Сонця призведе до гравітаційного збурення орбіт небесних тіл у хмарі Оорта, частина з яких почне мігрувати вглиб Сонячної системи де розташовується Земля. Такі висновки вчені зробили, представивши другу редакцію каталога Gaia з інформацією про положення і переміщення понад 500 млн зірок Чумацького Шляху. 31.10.2017 Попередній аналіз отриманих в ході останніх прольотів Cassini між атмосферою Сатурна і його кільцями даних показав що вік кілець складає приблизно 100 млн років. Визначивши масу кілець за даними зі станції, вчені припустили що кільця є результатом розпаду одного або кількох супутників Сатурна, що були зруйновані близько 100 млн років тому. Раніше ж фахівці вважали що вік кілець Сатурна близько 4,5 млрд років. 31.10.2017 Команда астрономів під керівництвом Аві Шпорера виявила два гарячих юпітера EPIC 211418729 b і EPIC 211442297 b. Спершу ці екзопланети були відкриті як планети-кандидати, що роблять транзит, в середині 2015 року за допомогою космічного телескопа Kepler. Тепер дослідники представили результати додаткових спостережень, проведених за допомогою кількох оптичних телескопів на Гаваях, підтвердивши планетну природу цих об’єктів. EPIC 211418729 b має радіус близько 0,94 радіуса Юпітера та вдвічі масивніша за нього. Орбітальний період планети становить 11,4 доби, а рівноважна температура — 719 °K. Ця планетна система знаходиться на відстані 1570 світлових років від Землі. Маса іншої планети, EPIC 211442297 b, оцінюється лише в 0,84 маси Юпітера, проте її радіус складає 1,11 радіуса останнього. Розташовуючись на відстані 1360 світлових років від нашої планети, ця екзопланета має рівноважну температуру 682 °K і обертається навколо своєї зірки з періодом 20,3 доби. 30.10.2017 московитські дослідники разом з колегами із Канади вивчили вплив польотів в космос на білковий склад крові, провівши аналіз концентрації 125 білків в плазмі крові 18 московитських космонавтів у зразках, взятих за місяць до польоту, після повернення з космосу та через тиждень реабілітації. Вони виявлили що організм людини реагує на невагомість як на хворобу на молекулярному рівні, а імунна система включає різноманітні захисні механізми. При польоті процесам адаптації до нових умов піддаються всі типи клітин, органів і тканин людини. У своїй роботі вчені вдалися до кількісної протеоміки, визначаючи як наявність самого білка, так і його кількість. В подальшому вони збираються використовувати точковий метод для пошуку специфічних білків які впливають на організм в умовах невагомості, що передбачає здачу крові прямо на орбіті. 30.10.2017 Космічний телескоп NASA James Webb використовуватиме свої можливості в інфрачервоному діапазоні для вивчення супутника Юпітера Європи і супутника Сатурна Енцелада, які раніше досліджувались орбітальними апаратами NASA Galileo та Cassini. Особливу цікавість для вчених становлять струмені водяної пари і органічних речовин, що вириваються з-під поверхонь Енцелада і Європи. Місії Cassini-Huygens, Galileo і космічний телескоп Hubble раніше дозволили з’ясувати що ці струмені виникають внаслідок геологічних процесів, які нагрівають підповерхневі океани. Вчені планують використовувати інструмент near-infrared camera (NIRCam) космічного телескопа James Webb для отримання високоякісних знімків Європи щоб виявити гарячі області на її поверхні, спричинені активними геологічними процесами. Потім вчені використають near-infrared spectrograph (NIRSpec) і mid-infrared instrument (MIRI) телескопа для спектроскопічного аналізу складу струменів. Видимий розмір Енцелада буде вдесятеро меншим в порівнянні з Європою, проте телескоп все ж зможе проаналізувати молекулярний склад струменів Енцелада і дозволить зробити ґрунтовний аналіз особливостей його поверхні. 30.10.2017 Лабораторія прикладної фізики Університету Джона Хопкінса у США висунула пропозицію для NASA щодо дослідження потенційно населених місць на поверхні супутника Сатурна Титана за допомогою оснащеного науковими інструментами здвоєного квадрокоптера на радіоізотопному генераторі. Апарат в рамках місії Dragonfly зможе здійснювати численні перельоти в щільній атмосфері супутника, яка на 95% складається з азоту і на 4% — з метану, для дослідження поверхні за допомогою мас-спектрометра, який дозволить встановити хімічний склад речовини поверхні та атмосфери супутника, гамма-спектрометра, що здатний аналізувати хімічний склад речовини в приповерхневому шарі, метеорологічні і геофізичні датчики, набір камер для отримання інформації про геологічну і фізичну природу поверхні Титана та пошуків можливих зон посадки апарату. 30.10.2017 Американські астрономи за допомогою космічного телескопа Kepler виявили перших кандидатів в екзокомети поблизу зірок KIC 3542116 та KIC 11084727, що віддалені від Сонця приблизно на 800 світлових років. Зазвичай при проходженні планети по диску зірки графік зміни її яскравості має симетричний вигляд, проте в даному випадку залежність була асиметричною, що вказує на наявність хмар газу і пилу від кометних хвостів. 30.10.2017 Канадські та американські вчені виявили ознаки можливої наявності життя на стародавньому Марсі. На думку вчених, на існування в минулому придатних умов для життя вказує виявлений Curiosity підвищений вміст цинку і германію в деяких районах червоної планети, наприклад їхня концентрація поблизу кратера Гейла у 10-100 разів перевищує аналогічні показники для решти марсіанської поверхні. Це свідчить про високу гідротермальну активність, що існувала на планеті. Кратер Гейла діаметром більше 150 км і віком 3,5 млрд років вкритий безліччю осадових порід, що зазнали ерозії, а найбільш глибокі частини кратера в давнину були заповнені водою. У центрі кратера розташовується гора Шарп (Еоліда) висотою близько 5,5 км. Екстремальні гідротермальні джерела на Землі, також багаті цинком і германієм, служать життєвим середовищем для примітивних мікроорганізмів. Вчені припускають що аналогічні істоти могли жити на Марсі в минулому і не виключають можливості виявлення слідів їхньої життєдіяльності. 30.10.2017 Астрономи з Чилі та Німеччини за допомогою інтерферометра Very Large Telescope отримали зображення Антареса — віддаленого від Землі на 555 світлових років та більшого за Сонце в 883 рази червоного надгіганта в сузір’ї Скорпіона. Це дозволило виявити скупчення газу, що переміщуються зі швидкістю 20 км/с та огортають зірку шаром товщиною 0,7 її радіуса. Подібні структури були виявлені і у Бетельгейзе — червоного надгіганта в сузір’ї Оріона. Антарес настільки великий, що перебуваючи на місці Сонця він би сягнув орбіти Марса. 30.10.2017 Колумбійські вчені пояснили зміни світимості розташованої на відстані 1480 світлових років від Землі зірки KIC 8462852 в сузір’ї Лебедя наявністю схожої на Сатурн екзопланети з кільцями на її орбіті. За розрахунками вчених, кільця такої планети розсіюють світло зірки, що спостерігається астрономами на Землі як зміни її яскравості, які залежать від положення кільцевої системи гіпотетичної екзопланети на диску світила. Вчені припускають що за масою планета схожа на Нептун, проте вона розташована вдесятеро ближче до своєї зірки ніж Земля до Сонця. Розрахунки вчених показують що KIC 8462852, яка за розмірами і масою перевершує Сонце в 1,5 рази, поглине кільця небесного тіла, а видимі зміни в яскравості зірки будуть помітними протягом декількох років після цього. 24.10.2017 Астрономи на чолі з Олександром Шапіро з Інституту досліджень Сонячної системи суспільства Макса Планка у Німеччині запропонували модель, яка описує флуктуації яскравості Сонця лише за допомогою двох явищ: конвективних гарячих потоків плазми, що підіймаються з глибин зірки та утворюють зони підвищеної яскравості в місцях їх виходу на поверхню в порівнянні з більш холодними та тьмяними масами, які перебували на поверхні протягом тривалого часу, і магнітних полів на поверхні, які в період підвищеної магнітної активності поверхні зірки утворюють темні плями. Спільною дією цих двох чинників можна пояснити всі спостережувані на сьогодні зміни яскравості Сонця на всіх часових масштабах. Дослідження флуктуацій яскравості зірки може спростити пошуки екзопланет методом транзитної фотометрії. 24.10.2017 Американська корпорація Lockheed Martin і NASA успішно провели ключові випробування багаторазового пілотованого корабля Orion, призначеного для відправки астронавтів до Місяця і Марса. В ході тестів була перевірена працездатність головних електронних систем корабля, зокрема бортові блок живлення і комп’ютер, а також встановлене на них програмне забезпечення. Всього було випробувано 55 компонентів, до яких протягом 2-3 місяців приєднають близько 400 кабелів. Orion складається з двох модулів: командного і сервісного. Перший спроектовано американською стороною, розробкою другого займається Європейське космічне агенство. За дизайном Orion нагадує апарати Mercury та Apollo, що використовувались США до 1970-х років, проте він більший і потужніший за них. Загальна маса Orion перевищує 20 т, висота вантажного модуля конусоподібної форми більше 3 м, діаметр основи — близько 5 м. Orion здатний брати на борт до 6 астронавтів, обсяг його житлового простору становить приблизно 9 м3. На створення корабля вже витрачено близько $ 14 млрд. Перший політ Orion відбувся 5 грудня 2014 року, при цьому корабель відійшов від Землі на відстань 5800 км і перетнув радіаційний пояс планети. Вдруге тестовий старт, також в безпілотному режимі, відбудеться у 2019 році, в ході якого апарат має облетіти Місяць. Запуск з екіпажем планується здійснити у 2021, а відправку людини до Марса — у 2030-х роках. 24.10.2017 Вчені з Інституту океанографії імені Скріппса Каліфорнійського університету в Сан-Дієго у США на чолі з геохіміком Джеймсом Деєм вважають що в давнину Місяць глибоко в надрах був дуже сухим. Проаналізувавши склад рожевого місячного каменя, доставленого на Землю астронавтами місії Apollo в 1970-х роках, дослідники дійшли висновку що іржа на камені збагачена легкими ізотопами цинку. Це добре узгоджується з гіпотезою гарячого Місяця, на поверхні якого цинк знаходився в рідкому стані, збагачений важкими ізотопами, а в атмосфері був присутній у вигляді пари, збагаченій легкими ізотопами, які під час охолодження супутника сконденсувались на поверхні. Дослідження Дея суперечить нещодавньому дослідженню вчених з Браунівського університету в США, в якому доводиться що аналіз виявлених на поверхні Місяця покладів скла вказує на його „вологе” минуле. Сам Дей скептично відноситься до цих результатів і має намір незабаром вивчити ці поклади скла. 24.10.2017 Вчені на чолі з Домініком Краусом з Центру ім. Гельмгольца Дрезден-Россендорфа у Німеччині відтворили умови, що підтримуються всередині крижаних гігантів Сонячної системи, та вперше спостерігали алмазний дощ. Під дією екстремально високого тиску водень і вуглець в надрах таких планет стискаються, формуючи тверді алмази, які повільно занурюються всередину планети. Перебіг цих процесів вже давно передбачався на глибині близько 8000 км під поверхнями Урана і Нептуна, однак успішні експериментальні результати після відтворення відповідних умов за допомогою генерації ударних хвиль в полістиролі з використанням потужного оптичного лазерного інструмента Matter in Extreme Conditions (MEC) Національної прискорювальної лабораторії SLAC Міністерства енергетики США отримані вперше. В ході експерименту вчені змогли побачити що майже кожен атом вуглецю з пластика увійшов до складу невеликих структур з кристалічною решіткою алмаза розміром кілька нанометрів. На Урані і Нептуні такі алмази будуть значно більшими і важитимуть кілька мільйонів карат. Протягом багатьох тисяч років вони занурюються в глибини крижаних гігантів і наразі, ймовірно, сформували товсті шари навколо ядер цих планет. 24.10.2017 Французькі та американські геофізики допустили існування снігових буревіїв на Марсі. Згідно з дослідженням вчених, сніг утворюється після заходу Сонця з хмар на висоті 10-20 км. Після настання темряви температура всередині них знижується в середньму на 4 °C, в результаті чого атмосферні утворення опускаються вниз і змішуються з висхідними теплішими атмосферними потоками. Приблизно о 2 годині ночі за місцевим часом швидкість вітру на Марсі може досягати 10 м/с, при цьому потоки несуть із собою частинки водяного льоду. Замороженим часткам потрібно всього 5-10 хв щоб впасти на висоту 1-2 км. Саме така висока швидкість переміщення снігу може бути однією з причин швидкої втрати води атмосферою стародавнього Марса. Снігові бурі можуть становити небезпеку для посадки космічних апаратів на поверхню планети. Вперше сліди снігу на Марсі були виявлені місією Phoenix у 2008 році. |
